Знатні галичани

Історичні події і постаті. Цікаві факти з минулого.
Відповісти
Аватар користувача
Petrovych
Адміністратор сайту
Повідомлень: 275
З нами з: 19 січня 2018, 08:14
Ваш статус: Пасічник вихідного дня
Місце перебування: Львів-Тустоголови
Кількість бджолосімей: 25-30
З бджолами з: 08 травня 2005
Дякував (ла): 29 разів
Подякували: 37 разів
Контактна інформація:

Знатні галичани

Повідомлення Petrovych » 26 лютого 2018, 14:49

Микола Вітвицький
Недалеко від райцентру Богородчани, в мальовничій місцевості, обабіч стрімкої Бистриці-Солотвинської, розкинулося старовинне село Жураки, якому, за першими літописними згадками, вже перевалило за півтисячоліття. Саме тут 16 травня 1780 року народився Микола Вітвицький. До Карпат звідси — рукою подати, за якихось двадцять кілометрів — Манявський скит, заснований на початку ХVІІ століття. Далеко в окрузі славилися монастирські пасіки цього визнаного духовного осередку православ'я цілющим медом і вправними ченцями-пасічниками. Як знати, може, успішний приклад їхнього господарювання і заохочував довколишніх селян до бджільництва.

За висновками дослідників, обзавестися пасікою в ті часи могли лише заможні селяни та духовенство. Вочевидь, Миколині батьки — Михайло й Катерина з родів Вітвицьких та Жураківських — належали до, так би мовити, селян-середняків, оскільки також мали пасіку на власному обійсті. Уже дорослий Микола Вітвицький пригадував: «З дитячих літ я, як і батько, любив бджіл. На батьковій пасіці були зроблені власноруч два вулики, які доглядав сам».

Однак, перш ніж стати, як написав І. Шебаршов, «у самих истоков нашей национальной (мається на увазі російської. — Авт.) пчеловодческой культуры» і висунути російське бджільництво «на первые рубежи мировой науки», Микола Михайлович закінчив філософський факультет Львівського університету, працював професором у Кременецькому, що на Тернопіллі, ліцеї. Близькість до цивілізованої Європи і знання іноземних мов дозволило майбутньому метру пасічників об'їздити мало не половину Старого континенту і вивчити всі досягнення тогочасної бджільницької науки і практики. Відтоді, як дослідили галицькі краєзнавці Михайло Рудковський та Богдан Рудка, Вітвицький дев'ять років активно займався бджільництвом на Поділлі, поки не придбав невеликий маєток у селі Вулька Любітовська Ковельського повіту на Волині, куди переїхав із сім'єю, і всього себе присвятив бджолам. Саме тут він першим у світі винайшов дзвоноподібний вулик, що дало поштовх інтенсивному розвитку промислового бджільництва.

«Вітвицький жив в один час iз Петром Прокоповичем, котрий взагалі першим у світі придумав штучне житло для бджіл, — розповідає голова Івано-Франківського обласного товариства пасічників Богдан Паркулаб, який супроводжував кореспондента «УМ» у мандрівці Жураками. — Для того, аби поласувати медом, людина знищувала сіркою бджіл і витягувала соти з дупла. Коли з'явився спеціально зроблений вулик, людина почала жити в гармонії з бджолами. Цей геніальний винахід зробив українець Прокопович, а українець Вітвицький пішов далі і поставив заключний знак оклику — сконструював багатоповерховий промисловий вулик, що роз'єднувався на частини і був подібний до дупла — природного житла бджіл. Довгі вулики, як вдало сказав хтось із пасічників, дуже зручні для обслуговування, бо підходиш і працюєш, зате настільки ж незручні для бджіл. Вулик Вітвицького вперше створював найкомфортніші штучні умови для, як їх назвали мудреці, Божих комах, і в подяку за це вони почали давати більше меду.

Микола Михайлович дуже любив кочувати з бджолами, часом на відстань до 300—400 кілометрів. Він транспортував вулики на підводах, запряжених кіньми або волами. Переміщаючись з однієї місцевості до іншої, наш земляк знаходив найкращі медоносні степові, лугові та лісові угіддя».

Свій найбільший винахід — багатоповерховий дзвоноподібний вулик — Микола Вітвицький зробив у 1828 році в Україні. Він надзвичайно любив Галичину, Поділля та Волинь, однак змушений був півтора десятиліття жити в Московщині, куди його вислали в листопаді 1831 року за участь у польському повстанні. На чужині він видав і одну з найдосконаліших на той час у світі праць — «Практическое пчеловодство», яка складалася з чотирьох частин і була перевидана невдовзі після смерті автора.

Останні 6 років життя Микола Михайлович, на прохання знатного князя Кочубея, опікувався на Полтавщині його величезною пасікою, яка складалася з майже чотирьох тисяч вуликів. Там же він помер у віці 73 роки і був похований десь на цвинтарі біля Миколаївської церкви у Диканьці.
Іван КРАЙНІЙ, "Україна молода"



Аватар користувача
Petrovych
Адміністратор сайту
Повідомлень: 275
З нами з: 19 січня 2018, 08:14
Ваш статус: Пасічник вихідного дня
Місце перебування: Львів-Тустоголови
Кількість бджолосімей: 25-30
З бджолами з: 08 травня 2005
Дякував (ла): 29 разів
Подякували: 37 разів
Контактна інформація:

Знатні галичани

Повідомлення Petrovych » 26 лютого 2018, 14:50

Сеньйор українських пасічників

«Сеньйор українських пасічників» - так шанобливо величали отця-декана Василя Пилипчука пасічники західного регіону України.
Народився о. Василь Пилипчук 5 квітня 1871 року в с. Малі Гнилички Збаразького повіту Тернопільського воєводства. Батьки його мали кілька моргів землі, невеличке господарство і гарну пасіку, любов до якої отець Василь проніс крізь усе життя. Після закінчення народної школи батьки бажали, щоб син вчився далі. Юнак вступає до польської гімназії у Тернополі, а згодом, як учень старших класів, переїжджає до Академічної гімназії у Львові. Успішно її закінчивши, студіює теологію у Львівському університеті, обирається першим головою товариства студентів-богословів. Під час навчання Василь Пилипчук бере активну участь в акції проти так званих баденівських виборів 1895 року. Одружується з Юлією Авдикович, батько якої походив з родини Маркіяна Шашкевича (дід М. Шашкевича був Авдикович). У 1896 році Василь Пилипчук був висвячений на священика.

Родина Пилипчуків проживала в с. Білоголови, Зборівського повіту на Тернопільщині. Там же о. Пилипчук засновує першу "Райфайзенку" (позичкову касу), заводить велику пасіку на 200 пнів, де проводить досліди та спостереження за бджолами в різних системах вуликів, Отець Василь був прихильником усього нового, прогресивного в бджільництві, брав активну участь у з'їздах, виставках, котрі організовувало товариство "Сільський господар" у Львові.

У 1913 році в Тернополі в "Друкарні Подільській" Йосипа Степка вийшла досить популярна на той час книжка о. Василя Пилипчука "Практичний ілюстрований підручник пасічництва", де були описані різні системи вуликів і методи пасічникування. В цьому ж таки році він разом з іншими відомими пасічниками краю заснував нову організацію "Крайове товариство українських пасічників у Тернополі", котре мало загальногалицьке спрямування. Як член ради, бере активну участь в організації і заснуванні пасічницького часопису на теренах Західної України. І з січня 1914 року такий журнал вийшов у світ під назвою "Український пасічник". Редактором було призначено о. Василя Пилипчука. Та після виходу 8-го числа журналу його видання було припинене: почалася Перша світова війна.

У 1919 році як свідомого українського патріота о. В. Пилипчука заарештовують польські власті і утримують його деякий час у бригідській тюрмі у Львові.

У 1920 році о. В. Пилипчук переїжджає на Львівщину, де отримує парафію в с. Любша Журавнівського деканату. Одночасно обслуговує парафію села Смогів (сьогодні Млиниська).

В. Пилипчук бере активну участь у громадському житті, в своїх та навколишніх парафіях організовує осередки "Просвіти", сприяє розвиткові кооперації, допомагає молоді. У смт. Журавні організовує кущову "Просвіту", а в 1924 році обирається її головою. Він також був співзасновником "Украінбанку", головою Надзірноі Ради, викладав на пасічницьких курсах у Львові, Стрию і Журавні. В. Пилипчук є автором нового типу вулика - так званого "українського дадана".

У 1930 році у Львові виходить його перероблений і доповнений "Практичний підручник пасічництва", виданий товариством "Сільський господар".

Отець В. Пилипчук активно дописував до багатьох господарських журналів, у тому числі з бджільництва, а саме: в "Подкарпатське пчолярство", що виходив в Ужгороді в 1923-1924 рр. під редакцією Павла Кукурузи, в журнали «Український пасічник», «Пасічник» , «Українське пасічництво», а також до госпо¬дарських часописів "Сільський світ" та "Сільський господар", що виходили у Львові.

За особливий внесок у розвиток бджільництва, широке визнання і популярність о. Василя серед пасічників західного регіону України назвали "Сеньйором українських пасічників". Такої почесної назви удостоїлись ще два видатних пасічники України: Іван Марцінків та Федір-Теодор Рой.

З квітня у церкві с. Любші о 10 годині відбудеться Служба Божа за Василя Пилипчука. Опісля – відкриття меморіальної плити біля сільської ради.

БОГДАН РУДКА.
Стрийське товариство пасічників.

Відповісти