Історичні згадки

Історичні події і постаті. Цікаві факти з минулого.
Відповісти
Аватар користувача
Petrovych
Адміністратор сайту
Повідомлень: 394
З нами з: 19 січня 2018, 08:14
Ваш статус: Пасічник вихідного дня
Місце перебування: Львів-Тустоголови
Кількість бджолосімей: 25-30
З бджолами з: 08 травня 2005
Контактна інформація:

Історичні згадки

Повідомлення Petrovych »

Про бджільництво в Україні.
Бджільництво — один із найкорисніших та екологічно чистих видів традиційної господарської діяльності українців. Цією справою займалася лише певна частка населення, а то й окремі господарі — пасічники, що відзначалися статечністю й охайністю і були шановані односельцями як неабиякі знавці природи і навіть знахарі.
Б. пройшло кілька стадій розвитку. Спочатку — бортництво: віднайдення в лісі диких бджіл у дуплах дерев. Пізніше на таких деревах робили позначку власності і видовбували у стовбурах дупла для оселення бджіл. Із середини XIV ст. почали майструвати штучні борті (колоди, вулики, дуплянки), які підвішували на деревах, — розпочалося культивоване Б. Невдовзі їх стали розташовувати на вирубаних у лісі галявинах (пасіках) — з'явилося пасічництво. У місцевостях, де було обмаль лісу, вулики плели з соломи, верби, очерету, подекуди обмазуючи їх глиною. Новий етап у розвитку Б. розпочався з винаходом у XIX ст. українським ученим П. І. Прокоповичем розбірного рамкового вулика, а також із розробкою процесу добування штучної вощини та появою спеціальної центрифуги — медогонки.
В українців протягом віків виробився багатий досвід розведення бджіл. Найбільш поширеною була їх місцева (українська) порода. Пасіки звичайно розташовували на затишних сонячних місцях, огороджуючи невисоким тином. Вулики ставили вічками до сонця. Самі вічка робилися досить вузькими, щоби бджоли могли захищатися від нападу сторонніх комах. Перед тим як виставити вулики (звичайно це робилося на Теплого Олексія — 17 березня за ст. ст.), їх обкурювали волошкою з метою запобігти цвілі. Духмяними рослинами натирався одяг пасічників, більшість яких, до речі, уникала алкогольних напоїв. У травні вічка вуликів обмазували овечим молоком, вважаючи, що це сприяє розмноженню бджіл.
Українські пасічники володіли багатьма способами природного та штучного роїння, зокрема вмінням затримати новий рій, що відокремлювався від бджолосім'ї та відлітав, обприскуючи його водою й відсаджуючи у порожній вулик. З весни, коли було ще мало квітів і бджоли після зимівлі виглядали кволими, їх підгодовували патокою, підмішуючи іноді до неї корицю, гвоздику тощо і навіть трохи вина. Мед брали, обкурюючи вулики, щоб не знищувати бджіл, звичайно двічі на рік: у липні — серпні та у вересні.
Розрізняли липовий мед, який вважався особливо корисним при застудах, мед із гречки та квітів інших рослин. Вийняті з вуликів соти заносили у теплі приміщення (медові бані) й клали у спеціальні сита, що стояли над коритами, куди стікав мед. Спорожнілі соти перетоплювали на віск і пресували на воскобійницях. З появою рамочних вуликів мед стали одержувати за допомогою медогонки. З настанням холодів вулики ставили в утеплені, звичайно напівземляні приміщення — омшаники.

Українська минувшина.
Аватар користувача
Petrovych
Адміністратор сайту
Повідомлень: 394
З нами з: 19 січня 2018, 08:14
Ваш статус: Пасічник вихідного дня
Місце перебування: Львів-Тустоголови
Кількість бджолосімей: 25-30
З бджолами з: 08 травня 2005
Контактна інформація:

Історичні згадки

Повідомлення Petrovych »

Що пили колись у Львові
Львівські городяни мали виключне право на виробництво і продаж горілки в радіусі трьох миль від центру міста. Спочатку її робили мало - була дуже дорога, але з часом збільшили виробництво. Найкращою вважалася цитварна, доброю -ганусова. Найдорожчими були цукрова і «адамашкова». Великою популярністю користувалися також імбирна і корична. Але горілки у Львові в ХVІ-ХVII ст. вживали мало і виробляли її головно на продаж за межі міста. Перевага надавалася винам - грецьким, угорським, італійським, іспанським, яких у Львів привозили чимало. Пили вино і власного виробництва. На сучасній вул. Лисенка, на Клепарові росли виноградники. Виноград переважно був низької якості - і грунт не той, і сонця замало, але для виготовлення домашнього вина годився.
Як і у всіх слов’янських землях, в Галичині серед любителів звеселювальних напоїв великою популярністю користувався мед. Звичайний бджолиний мед переварювали з горілкою, додаючи ягоди. Готовий мед розливали у діжки, які закопували в землю - інакше могли полопатися обручі. Витримувався він кілька років, після чого його можна було розливати у пляшки.
Богдан1
Повідомлень: 1
З нами з: 30 січня 2018, 12:28
Місце перебування: Перемишляни
Кількість бджолосімей: 120
З бджолами з: 07 липня 1996

Історичні згадки

Повідомлення Богдан1 »

А от власне сама перша школа бджільництва була відкрита в Перемишлянах і на гербі міста є зображений вулик.
Аватар користувача
Petrovych
Адміністратор сайту
Повідомлень: 394
З нами з: 19 січня 2018, 08:14
Ваш статус: Пасічник вихідного дня
Місце перебування: Львів-Тустоголови
Кількість бджолосімей: 25-30
З бджолами з: 08 травня 2005
Контактна інформація:

Історичні згадки

Повідомлення Petrovych »

bboljubash писав:А от власне сама перша школа бджільництва була відкрита в Перемишлянах і на гербі міста є зображений вулик.
1857 рік. Перша школа пасічників.
В 1857 році сталась подія, яка увійшла в історію не лише міста Перемишляни - Юрій Любінецький відкрив першу в Австрійській імперії школу пасічників.
Зображення
Юрій Любінецький - засновник першої в Галичині школи пасічників

На той час місто було невеликим - лише 372 будинки, а наслення складало 3167 чоловік. Крім пасіки Любінецького, яка нараховувала 100 пнів, в місті було ще 4 пасіки: поштмагістра Влістоцького (28 пнів), інші ще меньші (по кілька пнів). Крім того, як відзначав у своєму звіті сам Ю. Любінецький, "Околиця Перемишлян несприятлива для бджільництва. Ліси були буково-грабові. Зрубів не було зовсім і не було малини. Садів теж мало. Луки давали мало користі, бо селяни рано їх косили, як тільки починалось цвітіння трав. Конюшини люди не сіяли, гречок мало. В основному медозбір тривав від 1 до 26 липня".

І все ж, 15 травня 1857 року було оголошено про прийом учнів до школи, яка являла собою пасіку, що нараховувала до 200-300 вуликів нової рамкової конструкції, так званих держонів. Пасіку доглядали два пасічники, яким власник платив по 20 зр. в рік. Навчання було платним і коштувало 25 зр, а тривало 5 з половиною місяців. Високою була не тільки платня за навчання, але й самі вулики, які початково коштували по 5 зр. Втім, наступного року, враховуючи, що учні опановували програму доволі швидко, термін було скорочено до 4 місяців, а бідних було звільнено від оплати.

В перший рік в школі навчалось понад 30 учнів. Серед вимог до учнів головним було не вміння читати та писати, а зацікавлення у навчанні та спритність. І ще - до школи не приймали хлопців, молодших від 17 років, а також тих, у кого не було посвідчення особистості. В школі навчали не лише, як доглядати за пасікою, але й як виготовляти вулики та інші речі для пасіки. Тому у кожного учня мали бути свої сокира, гибель і долото. Як бачимо, фізична праця була однією із складових навчання, тому неслухняних, неморальних та ледарів Любінецький обіцяв зі школи виганяти. На пасіці тримав бджоли у всіх видах крайових вуликів та у вуликах системи Держона.

У 1867 році, коли місто Перемишляни стало повітовим центром, на його гербі було зображено вулик з бджолами. Так було вшановано пам'ять про першу в Галичині школу пасічників Юрія Любінецького.

примітка: зр (золотий ринський) - австрійська грошова одиниця у 1772-1896 роках. До 1859 року складався з 60 крейцерів, опісля - зі 100 крейцерів.
Джерело: Перемишляни. Сторінки історії.
Відповісти